Меню сайту

Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Творчість читачів

Творчість читачів

Я себе знайшла тут…
Гелешко Ніна Олександрівна

«… Оржів. Це селище для мене відразу стало рідним. 1968рік. Я з бригадою будівельників за розпорядженням керівництва Костопільського домобудівного комбінату приїхала на розбудову Оржівського деревообробного комбінату. Тут розбудовувались цехи:деревоволокнистих плит (ДВП) та фанерний. Згодом працювала малярем-штукатуром на будівництві житлових багатоповерхових будинків. Коли побудували дитячий садок,перейшла працювати туди. Чудовий колектив прийняв мене в свою дружню сім’ю. Вихователі дитсадка встигали і в роботі, і в творчості - при садочку був організований самодіяльний ансамбль «Господині»,відомий не лише в селищі,в районі, а й поза його межами. І саме тут я знайшла себе: я приймала участь у різних заходах ,читаючи чи то вірші, чи гуморески, чи власні прозовані твори. Я ще зі шкільних років пишу,але наш садівський колектив спонукав мене вийти до глядачів із своїм словом. І, нарешті , я й сама відчула , що настав той час, коли потрібно ділитися надбаннями з громадою. В той час я не лише писала вірші, гуморески, а й була кореспондентом газети «Слово і час», розповідала про односельчан, їхнє життя,про долі,радості їх та печалі, писала про комбінат, його досягнення. Одночасно у газеті друкувалася з новинками – витворами(гуморески так називаю) »( пригадує Ніна Гелешко)
Довго та сумлінно працювала на Оржівській ниві Ніна Олександрівна, за що отримала звання «Ветерана праці».Проста, добра,чуйна, розумна жінка,прекрасна господиня, любляча мати та відповідальна бабуся зараз на пенсії,займається вихованням своїх внуків. Але величезна любов до людей, вміння толерантно спілкуватися з ними, не дозволяє сумувати: щодня Ніна пише, чи то привітання з ювілеєм, чи поздоровлення з іменинними датами, продовжує писати про наше селище, часто виступає на сцені Оржівського будинку культури з новинками своєї творчості, тобто продовжує жити для родини та творити для людей.

_________________________________________________________

Я запитую у себе, питаю у вас ,у людей,
Я питаю в книжок, роздивляюсь на кожній сторінці -
Де той рік, де той місяць і тиждень, і день,
Коли ми перестали гордитися, що ми – українці!
Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!
Говорімо всі, хоч ми й добре навчились мовчати.
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці-народ трудящий. І до нині українці працюють на землі займаються традиційними видами господарської діяльності українського народу скотарством, рибальством, мисливством, бджільництвом. Однак найголовнішою жіночою справою завжди залишалось рукоділля. В кожній українській сім’ї жінка вміла прясти і ткати, а ще обов’язково кожна жінка і дівчина вміла шити і вишивати. І звичайно, наші бабусі були чудовими майстринями. Вишивали жінки пізньої осені після закінчення польових робіт, та зимою. В нашому селі проводилися вечорниці, досвітки, оденки. Вони проходили по черзі у кожної дівчини з гурту. На оденки збиралися дівчата та молоді одружені жінки. Дівчата вишивали собі сорочки, дехто потай, а то й відкрито – сорочки своїм судженим.
Саме жінки оточують близьких людей любов'ю й увагою, і, незважаючи на численні турботи, пов'язані з роботою і родиною, дарують їм спокій та щастя. Жінки підтримують добрим словом, надихаючи на подвиги, творчість, працю. Заради них, в ім'я їхнього щастя та любові й відбуваються великі діяння і повсякденні справи. Однак, сьогодні жінки ні в чому не поступаються чоловікам, часто навіть проявляючи таку стійкість духу, силу волі та лідерські якості у роботі й повсякденному житті, яким позаздрили б і чоловіки.
Жінки по праву досягають високих результатів майже у всіх сферах: спорті, науці, медицині, політиці, інженерії і т.д., трудячись на благо району і країни загалом. А скільки всього прекрасно на нашій планеті створено жіночими руками – це і твори літератури, і художнього мистецтва, і, звичайно ж, вишивка. Вишивання для жінки споконвіків було особливою, швидше духовною, аніж фізичною, працею.
Одна з шанованих майстрів нашого селища є - майстриня, яка ще з малих літ почала вишивати це Базелюк Зоя Федорівна. Художня вишивка полонила серце жінки й з роками стала справою її натхнення у житті. Важко уявити собі, що ця жінка ще якихось десять років тому працювала машиністом електрокрану на Оржівському деревообробному комбінаті. Доля так склалася, Зоя Федорівна, народилася і виросла в Оржеві тут і до нині проживає. Як кожна жінка всі біди проносила крізь свою душу і серце. Тому і знають її односельці, як чуйну і милосердну. З нею поговориш ніби води нап’єшся – так охарактеризувала її нам колишня її співробітниця. Пані виростила троє дітей доньку і два сина та нині має четверо внуків. Сама ж майстриня невтомно вивчає, досліджує зразки народної вишивки з різних областей України. Доповнює візерунки своїми елементами, надаючи нового дихання старовинній українській вишивці. Своє вміння і таланти майстриня завжди охоче демонструє тим хто цікавиться її роботами. Портрет Т.Шевченка вишитий її невтомними руками не за схемою, а за картиною-репродукцією, художник дивиться на нас карими очима. Портрет відомий, Кобзар зображений на схилі літ у смушевій шапці, а нижче його заповіт.
Такі роботи вишивальниць цінуються дорого, але Зоя Федорівна вважає, що місце цього портрета у школі. Вона дарує таку красу усім: дітям, онукам, родичам.
Виявляється, Зоя Федорівна ще й талановита майстриня з образотворчого мистецтва, має золоті руки ще з дитинства. Колись гарно малювала – спочатку троянди, які дуже любить, незабудки, а потім й інші квіти. Згодом Зоя Федорівна опанувала вишивання хрестиком, та гладдю.
У доробку майстрині: вишивані рушники, серветки, вишиванки, жіночі та чоловічі сорочки.

Вишиванка — краля!
Пишна, загадкова.
Означає кожна
Ниточка в ній слово.

Перша вам розкаже
Про тепло долоні,
Що стелила рясно
Хрестики червоні.

Друга нитка — чорна
Жалібно озветься
Про дівочі сльози,
Материнське серце.

А зелена скаже
Про долю-стежину,
Що проклала мати
Голкою дитині.

Жовта проголосить
Про величність сонця,
Про життя багатство,
Про рясне колосся!

Голубий моточок
Стиха прошепоче
Про волошки в полі
Та кохані очі.

Не важливий колір —
А важливе слово.
Вишитий не хрестик,
Вишита розмова.

Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Рушники — це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного кольору. З літописів відомо, що під час весняних заклинальних обрядів дерева обвішувались «убрусами». Вишиті на них орнаментальні символи відповідали заклинальній символіці родючості. Рушник у давнину відігравав важливу роль, на ньому вишивалися священні язичницькі зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки.
Впродовж віків рушникам надавалося важливе образно-символічне значення. В Оржеві проживає майстриня якій незабаром виповниться 75. Народилася Редько Ніна Пилипівна 1 січня 1938 року в селі Пеньки Костопільського району. Пропрацювала багато років на Оржівському деревообробному комбінаті. Чесно трудилась на різних не жіночих роботах, багато пережила: в дитинстві Велику Вітчизняну війну, підлітком післявоєнну відбудову, молодість на різних будівництвах, але не втратила натхнення до вишивки.
Килими почала вишивати, коли працювала на заводі. Нитки купувала на базарі але були вони якісні, яскраві, гофровані. Килими з них виходили об’ємними. Вишивала після роботи. Як пішла на пенсію, часу на улюблену справу стало набагато більше.
В творчому доробку майстрині 4 килими, а також мальовничі покривала, наволочки, доріжки, рушники, серветки. На показ виставляти свої роботи жінка не любить. Більшість робіт роздарувала родичам та друзям. Частенько знайомі просять вишити якусь річ, то майстриня охоче погоджується. Але грошей за роботу не бере. Говорить, що душу вкладає у свої вишивки, а душею торгувати — гріх.
Візерунки для робіт рукодільниця вигадує сама. На велику роботу йде до двох місяців. Найбільший килим, вишитий бабусею, — 3 на 2 метри. Килим прикрашає диван оселі.
— З малих років так повелося, що я сама собі шию, вишиваю. Раніше було дуже тяжко дістати ту чи іншу річ. Тому взяла собі за правило: якщо щось треба — сіла і пошила, для себе, для дітей — пригадує майстриня.
В житті чим могла, тим допомагала людям. Нікому не відмовила в допомозі. Звичайно, пенсія — це відпочинок. Але морально дуже важко пенсіонерам. Тому вкрай необхідно чимось займатись, заповнювати ту пустоту, що виникає. Раніше думала: піду на пенсію, буде час для подорожей. Але яке там: роботи й по дому вистачає, та й вік уже не той, та додає, що кожна вишиванка для неї — окремий світ. Негаразди й страхи за своє «завтра» під час роботи забуваються, а серце заспокоюється.

Букети квітів розкладала
На полотні свого життя,
Їх гладдю вдало вишивала,
Так прикрашала суть буття,
Щоб кращим стало і рівнішим…
Важкі печалі зібрані в руці…
Все, що у житті є найсвятіше,
Вкладала у букети ці.
Мережки – це твої дороги,
Низинки – це гріхи твої…
Родини радість голубина –
Червоні рушникові шви.

У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників — це народна пам'ять про життєдайні сили землі та сонця.
Не випадково Леся Українка, вперше відвідавши в Каневі могилу Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, поклала йому на могилу власноруч вишитий рушник – розповідає Редько Ніна.

У вишивках живе душа людини. Цю істину підтверджують роботи вишивальниці, яка проживає у нашому селищі це - Глінчук Ольга Сергіївна. Яка народилася 1938 року в селі Жобринь, та з 1970 року проживає в Оржеві.
Не гаяла Ольга Сергіївна часу даремно за пустими розмовами, а кожну вільну хвилину віддавала улюбленій справі - вишиванню. У неї більше 50 робіт, з них 25 рушників.
Вже роки не ті, трохи недобачає, а тільки вільна хвилина - і за голку... Творити красу… Вона не тільки творить, але й допомогла опанувати цей вид мистецтва своїм донькам, а їх у неї троє та прагне, щоб не згасав він у майбутніх поколіннях тобто в онуках. Для натхнення Ольга Сергіївна використовує домашні старі мамині вишиті речі: саме вона навчила її вишивати. Також відшукує малюнки у старих радянських журналах «Работница» та «Крестьянка» й адаптує їх, щоб вони виглядали свіжо та цікаво, сама вигадує орнаменти та сюжети. Майстриня на своєму віку зазнала чимало випробувань, як і всі ті, чиє дитинство припало на воєнні роки. Вона згадує, що і досі в неї перед очима та страшна війна: те бомбування. Ті спогади залишились їй на все життя. Але доля нагородила за ті переживання щасливою сім’єю.

Життя – у вишивці, а вишивка – життя,
На полотні найтонші, найвірніші,
Розкладені жіночі почуття.
На полотні ти долю прочитаєш,
Засліпить ніч із глибини вогонь.
Ти – жінка! Надзвичайне серце маєш,
Даруєш радість із своїх долонь.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу, що відтворюється на полотні за допомогою розмаїття кольорів ниток та голки. І стає на душі спокійніше, коли довідуєшся, що не переводяться майстри вишивки на нашій землі.
«Вишивати треба лише з добрим настроєм" такого правила дотримується Грицина Галина Юріївна, яка проживає в Оржеві з 1974 року. Сама вона уродженка с. Суйми Здолбунівського району. Пані Галина завжди вірила в краще. А надія, за її словами, – це головний компас у житті. Часто він показує на південь, однак інколи змушений повернутися на північ. Її оселя помережена яскравою вишивкою. Галина Юріївна вишила не один десяток української символіки. "Знаю, – розповідає, – що кружечки, ромби та хрести означають життя, а рослинна символіка: барвінок, виноград – несе у своєму контексті вічну любов до природи".

Традиції, легенди роду,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.
Прості орнаменти, народні,
тягучі як пісні степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.

Про таких, як ця майстриня, кажуть, що вони «присіли на голку». Лишень раз у далекому дитинстві спробувала вистелити хрестиком полотно і назавжди прикипіла до цього заняття. Більше тридцяти років не полишає своєї улюбленої справи.

– Щодня, як тільки впораюся з повсякденними домашніми клопотами, відразу беруся за голку. Це для мене закон. Хіба що, в свято чи неділю не вишиваю. Знали б ви, як це піднімає настрій та заспокоює! Родом майстриня з Оржева. Поставила на ноги 2-х дітей, працювала на фірмі «Олісма», нині зайнялась підприємницькою діяльністю. Діточок вивела у люди, привчила до праці. Її прізвище Киряк Ольга.
"Всі роботи мені даються легко, але найбільше подобається вишивати ікони та картини на релігійну тематику. Тоді і настрій якийсь особливо піднесений. Кожного хрестика на образі обцілую – так вже люблю вишивати святих”, – зізнається. Ікони Ольгою сприймаються не просто як картинні образи. Кожна з них несе у собі певну святість і духовність. Адже перед тим, як приступити до роботи, майстриня обов’язково читає молитву. Скільки їх вишила – достеменно не знає. Ось лише окремі назви – «Матір Божа», «Народження Ісуса Христа», «Архистратиг Михайло», «Світла дорога», «Микола Чудотворець». Та найбільше чомусь любить вишивати «Святу матір Марію». А ще одна пристрасть пані Ольги – рушники. Весільні, на родинне свято, ювілей. Візерункові композиції на них майстриня здебільшого бере не з готових схем, а сама складає на основі традиційних елементів, надаючи їм своєрідного трактування, зігріваючи теплотою серця і рук, щирим натхненням.
Роботи її бачили пошуковці з гуртка «Екскурсоводи - етнографи» (травень 2012р.). А хто не бачив - дивіться, насолоджуйтеся красою цієї працьовитої, талановитої майстрині-вишивальниці Ольги Киряк.

Техніка та способи вишивання в різних куточках України особливі. Зокрема, на вишиванках Полісся переважає червоно - чорний колір. Гуртківці «Екскурсоводи - етнографи» провівши пошукову роботу «Майстрині нашого селища» дослідили, що в Оржеві збереглася найдавніша символіка родового дерева у вигляді листків каштана і виконана у 1909 році червоною ниткою, а вже в 70 роки зеленою.

Таланти наших пращурів жили в давнину, живуть і квітнуть сьогодні. І ми, дивлячись на ці прекрасні творіння людських рук і душ, з впевненістю можемо сказати, що вони житимуть вічно, бо є люди, які несуть через віки вміння наших майстрів. Молода і талановита вишивальниця селища Оржів Кучерява Жанна Олександрівна займається вишивкою з шкільних років, нині у майстрині ціла колекція вишитих картин, які милують око не лише вдома у майстрині, а й на виставках під час святкувань та народних гуляні просто неба. Вона ще малою дівчинкою навчалась у своєї бабусі майстерності української вишивки. У професійних вишивальниць, в яких набиралась досвіду, вчилась з книжок та альбомів, з них черпає нові знання про українську символіку, використання кольорів, малюнків, саму техніку вишивання.

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.

Лакомська Анна Юріївна ще з дитинства полюбляла створювати що-небудь своїми руками. Їй подобалися незвичайні техніки роботи. «У душі я – експериментатор, тому мені завжди було цікаво відкривати для себе щось нове, невідоме», – зізнається талановита майстриня.
Ще під час навчання у школі вона із захопленням вишивала картини. Кожна з них відображає тваринний та рослинний світ. Любов до природи надихнула майстриню і до створення самобутніх речей з різноманітних матеріалів: тканини, серветок, рідкого фарфор, сухого листя, квітів. Слід зазначити, збиранням природних матеріалів вона займається власноруч, не довіряючи нікому цю відповідальну роботу. За короткий час Анні вдалося не просто опанувати складне мистецтво ошибани (пресована флористика), а й відшукати свій оригінальний стиль. Проте й на цьому вона вирішила не зупинятися. Згодом художниця самостійно оволоділа дивовижною технікою прикрашання фужерів для урочистих подій. Це було нелегко зробити, по секрету розповідає Анна, адже про неї не написано в жодній книзі про мистецтво, та й в Інтернеті необхідної інформації не так вже й багато. Той, хто ніколи не чув про таку техніку, навряд чи здогадається, як створювалися ці шедеври.

Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки
Ростуть її і радості й надії
І от проходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться !
Уважно прислухається до серця
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було !
І очі діточок ясні – любов.
І ти щаслива в серці в тебе рай
Все так було б, якби почати знов !
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !

Оржів - селище рукодільниць. З давніх-давен воно славилося своїми майстрами чи то у пошитті одягу, чи то у плетінні. Рукоділля в минулому було улюбленою справою жінок, незалежно від статусу: чи то бідна селянка чи знатна дворянка. У суспільстві прийнято було вважати рукоділля справою вишуканою і шляхетною. Нині часи не змінилися і традиції дідів-прадідів відновлюються в творіннях сучасних майстринь.
Талановита і творча вчителька англійської мови Оржівського НВК «школи - колегіум» Гелешко Ліля Василівна майстриня з в’язання одягу. Залюблена в розмаїття барв нитки, пані Ліля вміло поєднує різні техніки виконання. Йшла до цього з дитинства, користуючись бабусиними підказками, сам процес в'язання на спицях в буквальному сенсі заворожує. Петелька за петелькою, лицьова, виворітна - і нитка потихеньку стає полотном.
Вміла в'язальниця легко виконає який завгодно мудрий візерунок, додасть будь-яку форму своєму в'язанню, збентежить нитки різних кольорів – як художник фарби. Словом, в'язання спицями - це творчість! Оздоблення в’язаного одягу в майстрині на першому плані. Пані Ліля поєднує одночасно різні техніки в’язання та прийоми з багатьма видами ниток. Вже підготувала костюм, де застосувала одночасно гладь, мереживо, аплікацію, бісер, вузлики. Її одяг створений руками і обігрітий серцем. Любов до в'язання - це любов до близьких і бажання оточити їх теплом і турботою. А ще переконана, що кожна жінка повинна вміти створювати незвичайний власний одяг, справжні вишукані шати, аби всі побачили їх надзвичайну красу.
Провівши пошукову роботу «Майстрині нашого селища», нам вдалося виявити, що наші односельці розкидані по всій землі українській, а в нашому селищі мешкають люди з ближніх і дальніх сіл, та що там сіл майже з усієї України і навіть Росії та Білорусії . Проживши багато років в нашому селищі вони вважають себе Оржівцями.
Помилуйтесь мальовничими просторами нашого селища. Адже лише сліпий не побачить і бездушний не відчує, тієї краси що оточує нас протягом усього існування нашого селища. І саме тут в селі де ми родились і зросли народжуються таланти від Бога. Серце переповнює любов до краю, де ми народилася і виросли. Це наша колиска, усе найкраще і єдине, і радощі усі, й жалі... Наше рідне село - найкраще місце на землі!

І оживає в моїх творах світ рослинний

У 1971 році в селищі Оржів народилася , вже тепер Столярчук Зоя Михайлівна. Відразу після закінчення школи пішла навчатися до Березнівського професійного училища. Отримала професію швеї- закрійника.
Звикла Зоя Михайлівна працювати для людей, створюючи їм радісний настрій,почуття задоволення від нового привабливого одягу.

Згодом, в м.Рівному , на курсах отримала нову професію – стала працювати масажистом в санаторії « Червона калина». Але звичка творити прекрасні образи навколо себе ні на мить не полишає пані Зою. Вона вирішує зайнятися вишивкою: оздоблює одяг свої рідних чудовими вкраїнськими візерунками, шиє та вишиває чоловічі сорочки, серветки. А які чарівні рушники прикрашають її оселю?
Вишивка у Зої Михайлівни проста і чітка за композицією. Тут переважають червоний та вишневий колір, який доповнюється синім,сірим чи чорним. Вишиванки цієї майстрині відрізняються вишуканою,неповторною, в індивідуальному стилі вишивкою.

Ще існує одне заняття, яким полюбляє займатися пані Зоя- це бісероплетінням. Тут і квіти, і декоративні дерева, і картини ,і вази, і корзинки, все оздоблене бісером. «Клопітка робота, потребує незвичайної витримки, але я отримую від неї задоволення»- каже Зоя Михайлівна.
_____________________________

Мій батьку Оржів, я твоя дитина

Галина Грицина народилася в 1956 році в с. Суйми Здолбунівського району. З 1973 р. проживає в селищ Оржів. Понад чверть століття пропрацювала вона в Оржівському дитячому садку. Але дитячий садок той в селищі закрили і, маючи вищу освіту, жінка залишилась без роботи.

Довелося її наполегливо шукати. Нині Галина Юріївна працює робітницею у ПрАТ ”Консюмерс – Скло - Зоря”. Вірші – це не хобі, а поклик її душі. По життю Галина Грицина завжди залишається оптимістом. Її вірші неодноразово друкувались у періодиці.

* * *

Життя прожить, не поле перейти,

Тай поле перейти не завжди легко,

Коли душа болить, а може, навпаки,

У небо рветься крилами лелеки.

Хоч тіло струпом обвивають болячки,

Душа співа, як пташка в піднебессі,

Радіє сонцю, квітці, вітерцю,

Живе надією і вірить в день прийдешній.

І він прийде, тоді відступить біль

І серце знов наповнить ніжний трепет,

Живу і вірю, і люблю, і жду;