Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 26.09.2017, 21:13

Оржівська ПШБ

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Про селище Оржів » Історія селища

Історія Оржева
Історія Оржева

Оржів – селище міського типу,розташоване поблизу впадання річки Усті у річку Горинь, за двадцять км від Рівного на залізниці Київ-Ковель.
Найдавніші сліди перебування на території селища людини належать до кінця мезоліту та епохи неоліту.
Назву населеного пункту народний переказ виводить від слова "Горжів”, тобто "горе жити”, тому, що поселення було розташоване на шляху татарських наскоків на Волинь та Литву. Горе жити було на такій місцевості та згодом село стали називати Горжів.
Згідно з іншим народним переказом назва нашого селища походить від слова моржів, що означає "мор жителів”. Був час, коли по селищу ”гуляла” страшна хвороба – чума, дуже багато людей зморила ця хвороба.
Селище виникло на початку XVI ст. За переказом односельців Оржів складався з трьох урочищ: Оржів, Мишаків і Дубина. Основою селища – урочище Оржів, а Дубина і Мишаків відокремлювались від села річкою Гаттю, що впадає в Устю, та невеликим дубовим лісом, звідки й назва Дубина. У 1629 році в Оржеві налічувалось 80 димів і проживало 400 осіб. Жителі селища займалися землеробством, скотарством, полюванням, рибальством. Поступово вирубувалися ліси і урочища Оржева об’єдналися в єдине село.
У 1648 році під час національно визвольної війни українського народу населення Оржева і сусідніх сіл брали участь у боротьбі проти місцевих панів.
У другій половині ХVI ст. у Оржеві створили фільварок , що викликало посилення кріпацького гніту.
Напередодні скасування кріпацтва Оржів у складі маєтку Клеванської волості Рівненського повіту перейшов у володіння князя Чарториського. У 1860 році у маєтку Оржів налічувалось 309 чоловік. Станом на 1865 рік у середньому на одну селянську душу припадало 2,9 десятин наділу. Малоземелля, низька родючість грунтів призвели до аграрного переселення значної кількості жителів Оржева. Та завдяки наявності великих лісових ресурсів та вільних робочих рук в Оржеві на початку 90-х років XIX ст. було засноване «Товариство технічної обробки лісових виробів».У перші роки діяльності тут був: лісопильний , фанерний цехи та паркетна, де виробляли високоякісний паркет, різану і клеєну фанеру, дошки з дерев дубових і хвойних порід.
У 1899 році на паркетній фабриці працювало 189 робітників. Умови праці були важкими. У 1913 році в Оржеві проживало 1578 осіб,але він лишився глухим селом:убогі хатки, незаможні вузькі вулички. Переважна більшість села лишалася малописьменною,неписьменною. Дітям селян і робітників шлях до гімназії був закритий. Лише незначна кількість дітей навчалася у 2- класовій церковно-парафіяльній школі,побудованій у 1900 році. З вищою освітою у1917 році працювало 3 чоловіки: директор школи, інженер деревообробного заводу та священик. У 1915 році у зв’язку з воєнними подіями,деревообробне підприємство припинило свою діяльність. 633 особи лишилися без роботи.
У ті часи в Оржеві діяв фельдшерсько-акушерський пункт, який обслуговував один фельдшер. За лікарською допомогою потрібно було їхати у волосний центр - Клевань.
У 1925 році наш край був під владою Польщі, саме тоді було побудовано початкову школу на 4-и класи з польською мовою навчання.



Оржівська школа

У 1929- 1932 роках відбулося переселення жителів села Оржів на хутори:Звіринець, Перекалля, Долина, Юрківщина, Середня, Підлісом.
15 березня 1932 року на сторінках газети «Echo Wolynckie» сповіщалося, що відкривається нова залізнична зупинка під назвою «Оржів». Зупинка стане великим задоволенням для подорожуючих ,які вирушають до красивих оржівських лісів.
У 1937 році з ініціативи директора школи П.Н . Столярчука ,за кошти селян та держави на хуторі була збудована нова школа на 3-и кімнати. Окремо заснована 4-х класна школа для польського населення. У 1939 році , з метою ліквідації неписьменності , школу добудовано і відкрито семирічну школу , яка розмістилась у 3-х корпусах . Були окремі приміщення для фізкабінету, бібліотеки, для майстерні.


Оржівська середня школа

Незвіданною жовто-блакитною стрічкою через усю історію Оржева проходить діяльність УПА .Видатні постатті : В.Робітницький, Д. Клячківський, С. Качинський, С. Лукащик, М. Столярчук та С. Кулаковський .Вони займалися спорудженням криївок, налагодженням зв’язків, регулярним постачанням продуктів, одягу, медикаментів, організовували сторожові пости на явочних квартирах, виготовляли листівки, закликаючи до збройної боротьби з окупантами .Весною 1943 року у березні референти УПА організували операцію захоплення зброї на заводі, територія якого охоронялася українцями, які здалися німцям. Там їх спіткала невдача .Командир та його побратими загинули під час перестрілки. На центральній прохідній ОДКА у 199 році встановлена меморіальна дошка вшанування пам’яті загиблим: С. Качинському, В.Кулаковському, С Лукащику, М.Столярчуку.




Боротьбу за незалежність України вів також Д. Клячківський на псевдо «Клим Савур».
Вже в юнацькі роки він вступив до ОУН, почав ходити на зв'язок. В той час активно розгорнулась діяльність товариства «Просвіта» і «Союз українок».Німці посилено патрулювали діячів цих товариств та все ж бійці вміло переправляли зброю в назначені місця,проводили розвідку.


Спогади про Велику Вітчизняну війну жительки смт. Оржів Кужель Віри Опанасівни

Йшла війна. Розпочалось справжнє горе. Батька забрали на війну, а ми, діти лишилися з матір’ю. У селі стояв гуркіт мотоциклів . Сільський голова поселив німців у хатах, де зараз знаходиться вулиця Горького і Східна. Не пригадую, як довго були німці у селі, але знаю точно що охорона на заводі була з німців, і директором був німець Ципель. Із заводу по колії відправляли наші дошки до Німеччини. Хоч часи були важкі, але щонеділі люди ходили до церкви, служба в якій велася служба на українській мові. Німецькі солдати ніколи не руйнували храми, але до церкви не ходили. Однак час був «воєнний» і не можна було зрозуміти хто є хто. Старші люди казали, що до нас були заслані якісь чужі хлопці під виглядом УПА, які убивали наших людей. Але на той час вся молодь села була зв’язана з УПА. Від двоюрідної сестри Ніни Костюк, їй тоді було 18 , я чула, що Сергій Робітницький організовував хлопців в армію УПА для боротьби за незалежність України. Я теж допомагала воїнам УПА, збираючи для хлопців їжу по селі, в’язала теплі речі. Але моя добра справа не була довготривалою. Знайшовся зрадник , який видав мене. Одного дня прийшов до хати хтось із сільської ради і сказав, що мене викликають на допит, на завод, саму без матері. Я здогадалась про що йтиме мова. За столом сидів уповноважений НКВД на прізвище Шатяєв. Він мене запитував: «Навіщо і для кого я збирала продукти ?» А я все заперечувала. Він погрожував мені висилкою до Сибіру. Надалі я тільки в’язала теплі речі , а сестра носила у ліс повстанцям.

Ще перед очами по цю пору стоїть картина : ми цілим селом йшли дивитися до кладовища , як німці спалили Оржівські хутори , не пошкодували ні малого , ні великого , ані старого . Ці мертві тіла лежали всі на купі. У кого були родичі живі , то тих похоронили , а решту закопали в одну яму. Люди тоді говорили , що то сталося через Робітницького , але що було насправді , того ніхто не знає. Зараз на тому місці , де поховані всі люди , росте велике дерево – ярина , у знак пам’яті та скорботи невинних жертв.


Спогади Любич Алли Корніївни про роки Великої Вітчизняної війни


… Якихось особливих боїв у Оржеві не було , однак радянські та німецькі літаки над селом і над лісом пролітали. Пам’ятаю , як одного разу німецький літак розбомбив ешелон з зерном. А всі люди бігли з мішками і набирали собі того зерна. А місяць по тому на залізниці у сторону Ковеля був підірваний поїзд. Але ким , ніхто не знає. Часто , коли німці з’являлися в селі , люди лишали свої домівки та тікали в ліс з худобою, або ховалися в льохах , або йшли на» Обарівщину» ,так називали територію за річкою Устя в напрямку Обарова. Там були вириті рови і ми там переседжували.
Ще пригадую , як німці наступали на Ровно то німецькі солдати вирішили покупатися на « Волі» у річці Усті , то біля Грабова , а з засідки радянські війська вийшли та закололи тих німців багнетами. Пізніше їх захоронили у Брониках , там і досі є німецьке кладовище.
Наше село складалося з хуторів, і лежало майже в лісі. І от було одне місце , де і досі стоїть « Маяк Кузнецову» , на якому партизани обмінювалися записками , був створений тайник, своєрідна скринька для обміну інформацією між підпільниками. Я на свої очі бачила ,як не один раз до тайника приїздила машина , а з неї виходили чоловіки у довгих шкіряних плащах . Потім люди переказували , що то був сам Кузнецов.
А от коли в село прийшли радянські війська , то було ближче до кінця війни , то солдати голодували. Вони ходили по хатах і просили ,щось поїсти. А моя мачуха завжди пекла хліб , пироги , а я виносила солдатам у великих мисках на подвір’я. У нас була корова ,тому й ділилися молоком.

Категорія: Історія селища | Додав: admintorg (10.12.2012)
Переглядів: 2494 | Рейтинг: 2.0/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту















Стадионные новости

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz